Вхід
Увійти з: 

Головний бар’єр на шляху до НАТО: що доведеться зробити Україні для вступу в Альянс

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr +

 

Сьогодні ж прагнення до членства в НАТО видається вже більш серйозним, щоб не сказати відчайдушним. І, звісно ж, саме зараз досягненню цієї мети заважають найсерйозніші перешкоди.

У нас часто говорять, що головні з них – це підступи Кремля і недалекоглядність проросійськи налаштованих держав-членів НАТО.

Але вважати так – означає недооцінювати пріоритети, розрахунки і побоювання тих, кого ми хочемо мати за союзників.

У позиції тих країн-членів НАТО, які готові всіляко підтримувати Україну і навіть поділяють побоювання щодо російського ревізіонізму, але все ж не підтримують прагнення Києва до членства, є важливі нюанси. Нюанси, без глибокого розуміння яких не можна досягти серйозного прогресу на євроатлантичному напрямку.

Формулюючи стратегію вступу в НАТО, нам перш за все потрібно розуміти принцип роботи цієї системи колективної безпеки.

Спочатку Альянс був створений для захисту від нехитрої загрози – військового вторгнення СРСР і його союзників. Потім ризики стали більш непрямими і різноманітними, а завдання НАТО зводиться до їх мінімізації.

Сьогодні НАТО не має противників, які могли б зрівнятися з ним у могутності.

Загальний потенціал стримування достатній, щоби впоратися з будь-якою загрозою, якщо тільки буде виконуватися одна умова. Ця умова – впевненість кожного члена НАТО в тому, що всі інші будуть його захищати.

Іншими словами,головна сила Альянсу – не його сукупна військова міць, а надійність.

Збереження цієї надійності – пріоритетне завдання для всіх країн-членів.

Але оскільки стаття 5 Вашингтонського договору активізувалася лише один раз, після атак 11 вересня на території США, багатьом державам-членам НАТО не вистачає впевненості в рішучості інших приходити на допомогу. Особливо якщо така допомога пов’язана з великими витратами і ризиками.

І тут з’являється України з наполегливим прагненням вступити в НАТО і готовністю витрачати на оборонні потреби набагато більше планки в 2% ВВП, визначених у 2006 році і підтверджених Уельським самітом 2014 року. Україна, готова відігравати активну роль у стримуванні Росії. І нарешті позбавлена ​​можливості нескінченно лавірувати і міняти свої зовнішньополітичні орієнтири.

Чому ж нам – попри всі ці переваги – буде складно вступити в НАТО? Які побоювання та інтереси стоять за черговими фразами союзників про, в принципі, відкриті двері Альянсу?

Повертаючись до сказаного вище, кожна держава в НАТО більш за все не хотіла би підриву надійності і довіри до Альянсу.

Цього бояться набагато більше, аніж російської загрози.

Ситуація, коли один із членів Альянсу буде атакований, а інші не стануть йому допомагати, буде означати крах довіри до Альянсу в цілому і значне знецінення цього загального ресурсу.

Кожна держава-член Альянсу – а саме вони, зрештою, вирішуватимуть долю українського членства – намагається оцінити ймовірність того, що їй доведеться відповідати на можливу російську агресію проти України. І чим така ймовірність вище, тим менш вигідним стає членство України. Тут працює простий підрахунок потенційних вигод і ризиків, без будь-якої ідеології, російського впливу і тому подібних факторів, що відіграють другорядну роль.

Чи можуть наші ресурси, досвід, територія і комунікації переважити такого роду побоювання?

На сьогоднішній день і в середньостроковій перспективі – ні.

Як не парадоксально це звучить, але Росія занадто слабка щодо НАТО, щоб наші активи і зусилля цінувалися настільки високо. Водночас Росія занадто сильна щодо нас, що дозволяє їй створювати реалістичну і постійну загрозу агресії, підкріплену до того ж окупацією Криму. Навряд чи кремлівські стратеги планували цей ефект, але безладно-агресивні кроки Росії в 2014 році створили їй репутацію непередбачуваної держави, яка тепер змушує країни Заходу до більш обережних рішень. Деякі з цих рішень – від постачання зброї до перспектив членства в НАТО – стосуються України.

Так, агресивні кроки Росії призводять до зростання значення військової сили і всіх пов’язаних з нею ресурсів, проте цей ефект діє лише на обмеженій території, зокрема в “сірій зоні” пострадянського простору.

Так, європейська безпека частково зруйнована або втратила свої обриси; але цих змін недостатньо для того, щоб Україна з її досвідом ведення затяжного військового конфлікту проти Росії перетворилася на контрибутора, а не споживача європейської безпеки.

І якщо ми дійсно хочемо стати членом НАТО в найближчому майбутньому, нам потрібна більш складна стратегія, заснована на дійсних, а не існуючих в нашій уяві сильних і слабких сторонах України.

На особливу увагу заслуговує те, як насправді країни-члени Альянсу сприймають російську загрозу. Це сприйняття значно відрізняється від нашого.

Члени НАТО вже зараз надійно захищені від військового вторгнення, і хочуть покладатися на цей захист і надалі.

 

Інформація взята з сайту “Європейська правда”.

Поділитися.

Залишити ВідповідьРедакція не несе відповідальності зі зміст коментарів читачів. Вся відповідальність за зміст лягає на коментаторів.

Увійти з: